Сім міфів про ВІЛ/СНІД, які ви досі можете вважати фактами
Міф 1. ВІЛ та СНІД — це синоніми
Варто розмежовувати ці поняття. Кількість дезінформації, яку ми отримували з дитинства, змішала їх докупи. Нумо з’ясовувати, що до чого.
ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) — це назва збудника, який передається людині. ВІЛ-інфекція означає стан, при якому вірус наявний в організмі. Він може ще не викликати відчутних симптомів чи змін у функціонуванні органів. Може статись, що захворювання роками протікає безсимптомно. Саме тому неможливо за зовнішнім виглядом людини сказати, що в неї немає ВІЛ.
Коли ж починають розвиватися симптоми ураження органів вірусом, говорять про синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Цей комплекс симптомів теж має різні стадії. Сучасне лікування допомагає покращити стан людини, навіть якщо розпочати терапію не на перших етапах розвитку хвороби. Втім, що раніше пацієнти/-ки отримують лікування, то меншої шкоди вірус завдає організму.
Міф 2. Люди з ВІЛ помирають рано
Як ми вже з'ясували, вірус може роками, а то й десятиліттями, жити в організмі, не викликаючи симптомів. Проте без належного лікування настає стадія СНІДу. Якщо не вдаватися до терапії й надалі, це може призвести до ранньої смерті.
Проте сучасна медицина досягла успіхів. Люди з ВІЛ, які отримують лікування й ретельно його дотримуються (не переривають курс і піклуються про своє здоров’я), проживають таке ж життя, як і ті, в кого ніколи не було ВІЛ. Часом вони навіть краще почуваються, адже приділяють своєму фізичному та ментальному стану особливу увагу, займаються спортом, збалансовано харчуються і достатньо відпочивають.
Люди з ВІЛ, які проходять терапію, також можуть мати повноцінне сексуальне життя. Адже вони досягають такого рівня вірусного навантаження, при якому не можуть передати вірус партнерам чи партнеркам.
Міф 3. Якщо вагітна має ВІЛ, дитина обов'язково народиться з ВІЛ-інфекцією
Це не так: за даними Центру громадського здоров’я України, ризик передачі ВІЛ від матері до дитини за умов профілактики складає від 0% до 2%, за її відсутності — від 20% до 45%. У 30% випадках інфекція була виявлена вперше під час вагітності. З-поміж них ВІЛ вперше зафіксували під час або після пологів у 11.3% жінок.
Це вдвічі перевищує показники попередніх років і може бути пов’язано передусім із повномасштабним вторгненням, адже війна ускладнила доступ до вчасного тестування.
Окрім того, зросла кількість випадків сексуального насильства. Проте якщо інфікування виявляють під час вагітності, здебільшого вдається запобігти зараженню дитини за умови своєчасного призначення антиретровірусної терапії. Маля народжується здоровим, хоча й не може харчуватися материнським молоком.
Якщо ж ВІЛ-позитивний статус не виявлений аж до пологів, або жінку інфікували після тестувань під час вагітності, то ризик передачі інфекції дитині зростає. Хоча також не є стовідсотковим.
Міф 4. ВІЛ передається з поцілунками та слиною
Насправді вірус може передаватися через:
- свіжу кров (для передачі має бути видима крапля крові);
- вагінальний секрет;
- сперму та змазку;
- грудне молоко;
- від матері до дитини (якщо вагітна не проходить відповідну терапію).
Якщо у вас і в партнера/-ки немає в роті свіжих відкритих великих ран, з яких активно тече кров і може потрапити від однієї людини до іншої, то ви в безпеці під час поцілунків.
Цілуватися, обійматися, користуватися спільними предметами побуту з людиною, яка живе з ВІЛ, цілком безпечно.
Міф 5. Я не можу заразитися ВІЛ через оральний секс
Ризик інфікування ВІЛ під час орального сексу є, хоча й низький. Відомі лише поодинокі випадки, і вони мали додаткові несприятливі обставини (порушення цілісності слизової рота однієї людини та велика кількість вірусу в рідинах іншої).
Проте при оральному сексі легко передаються інші захворювання (сифіліс, гонорея, хламідіоз, мікоплазмоз, трихомоніаз). Тому важливо регулярно тестуватися, а також використовувати бар’єрний захист, особливо з новими партнерами та партнерками.
Міф 6. У мене немає симптомів — отже я здоровий/-а
Прихована (латентна) стадія ВІЛ-інфекції може тривати роками. Протягом цього часу людина не матиме жодних ознак захворювання. А коли вони з’являться, будуть неспецифічними, особливо на початкових етапах. Тому важливо проходити тестування раз на рік, адже терапія, призначена в момент, коли вірус ще не завдав практично ніякої шкоди, є найефективнішою.
Міф 7. Якщо тест після потенційного зараження негативний, то я здоровий/-а
Підступність ВІЛ у тому, що після інфікування ми далеко не одразу можемо виявити вірус. Більшість загальнодоступних тестів виявляє антитіла до вірусу лише через три місяці після інфікування. Є тести четвертого покоління, які дають змогу встановити факт зараження вже за два тижні, однак вони досить вартісні й доступні не всюди.
Проблема в тому, що якраз у період серонегативного вікна (коли тести не показують позитивного результату) в крові міститься найбільша кількість вірусу. Він активно розмножується: такою високою його концентрація вже не буде ніколи, крім останньої стадії нелікованого СНІДу. У цей період інфікована людина максимально заразна для потенційних партнерів та партнерок.
Тож перш ніж переходити до сексу без презерватива, недостатньо один раз здати тест. Якщо перший виявився негативним, варто зробити його повторно через три місяці за умови відсутності будь-яких ризиків інфікування в цей період. Якщо і другий тест негативний, можна стверджувати, що вірусу в організмі немає.
Пройти тестування на ВІЛ можна швидко й безкоштовно.
- Швидкий тест у сімейного лікаря або лікарки. За медичною реформою амбулаторії сімейної медицини забезпечені тестами по крові, які дають результат вже за 10–30 хв.
- Офіси організацій, що займаються протидією епідемії ВІЛ, пропонують безплатне анонімне тестування.
- Кабінети «Довіра» є в більшості населених пунктів, їх найчастіше можна знайти на території медзакладів. Там можна пройти тестування на ВІЛ, отримати фахову консультацію щодо профілактики та лікування.
