с. Тараканів
Тараканів - красиве і мальовниче село. Нині це село Дубенського району. Розташоване біля дороги Київ-Чоп. Віддаль до районного центру - 5 км; від залізничної станції Дубно - 4 км.
Перші згадки про село Тараканів під назвою «Тараканов» припадають на 1488 рік. В акті цього року зазначено, що Гриб Івашенич заставляє маєток «Тороканов» у князів Михайла та Костянтина Острозьких - на 80 копах широких грошей.
За Кольбушовською трансакцією 1753 року Тороканов разом з іншими 70 селами князь Януш Сангушко подарував князеві Станіславу Любомирському. У 1817 році Таракановом володіли Любомирські. Архівні документи за 1825 рік іменують село Тараканов.
В документах 1889 року зазначається, що в Тараканові у 1860 році побудована церква Пресвятої Трійці.
Дерев'яна з дзвіницею церква була побудована стараннями настоятеля, протоієрея Дубенського собору М.Лучицького. Із розібраного в Дубні старого Свято-Миколаївського собору використали матеріали і спорудили її на місці старої, яка згоріла в 1808 році. Метричні книги зберігаються з 1808 року. Церкві належало 54 десятини землі, десятини сінокосу, а шість з лишнім десятин відведено під залізницю і фортифікаційну споруду. Уцілілий іконостас із тієї церкви був поставлений в новозбудованому. До Тараканівської парафії були приписані Великі Загорці, а сама парафія була приписана до Дубенського собору. В кінці XIX ст. в селі було 66 дворів і 515 жителів.
У селі був водяний млин, церковно-приходська школа. При будівництві форту були знайдені крем'яні вістря-спиці, кам'яний молот-сокиру.
Радянську владу проголошено в січні 1918 року. Влітку 1920 року на території села відбувалися бої частин Першої Кінної армії з польськими інтервентами. На фронтах.Великої Вітчизняної війни з ворогами билися 125 чоловік, загинули 45 воїнів, удостоєні урядових нагород 80. На честь односельців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, встановлено обеліск.
Під час Великої Вітчизняної війни Свято-Троїцький храм згорів. Після війни на місцевому цвинтарі до діючої каплиці добудували, використавши матеріали із купленого будинку, храм, останніх вже у кінці 80-х ще був реконструйований.
Станом на 1 січня 2018 року в селі - 1750 жителів. В селі є школа, бібліотека, будинок культури,
фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку, консервний завод. У селі Малі Загорці працює цегельний завод.
Перша школа в селі Тараканів була там, де і сучасна, в напрямку до вигону (стадіону). Школа мала одну класну кімнату і кімнату - житло для вчителя. Приміщення школи було рублене (з колод кругляків). В напрямку до обійстя Глинського були розташовані забудівлі дяка: хата, дві клуні .Пізніше (кінець XIX ст.) на місці дякової садиби була побудована нова школа з двох класних кімнат. Першим учителем був Каторжин. Він добре грав на скрипці. Керував церковним чоловічим хором. В ньому також брали участь військовослужбовці з форту, а також улани, які переїздили з маневрів і квартирувались в селі. Хор був досить кваліфікований. Хорошим басом володів Макарук, Дубил Пилип Тихонович - тенор, а Іван Карпюк - дискант.
Наше село гордиться визначними особистостями. У рідному краї людина народилася і виросла, тут жили і батьки, діди, прадіди. Вони приклали багато сили і енергії у розквіт нашого краю.
Такою постаттю є Вознюк Степан Тихонович, наш земляк, односельчанин, наша гордість і наша слава.
Сьогодні він - професор, доктор сільськогосподарських наук, заслужений діяч науки й техніки, академік Української екологічної академії наук та Міжнародної академії наук екології безпеки життєдіяльності, почесний професор Українського державного університету водного господарства та природокористування, кавалер трьох орденів, останній з них - «За заслуги III ступеня». Ці регалії не «підносять його за хмари». Ми знаємо його - добрим, веселим, оптимістичним і привітним, життєлюбом. Та найголовніші риси, які звеличують його - людяність і простота спілкування з людьми. Він знаходить час для всіх.
Тараканівська земля подарувала ще одну визначну особистість - Кухлевський Панас Іванович. Очолював конструкторське бюро Львівського радіозаводу .Він є лауреатом державних премій, заслуженим винахідником і радистом України.
У нашому селі знаходиться унікальна історична споруда - форт.
У другії половині XIX століття царський уряд вирішив укріпити західні рубежі Російської імперії з цією метою вирішено було зміцнити Брест-Литовськ після того, як мимо цієї фортеці проклали залізницю на Варшаву.
Роботи з нарощування пагорба для Нової Дубенської фортеці почалися ще в 60-х роках ХІХ століття. Головним ідеологом будівництва став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. У 1873 році на зведення форту виділили 66 мільйонів рублів. У 70-80-х роках XIX століття форт досить інтенсивно будували. Окрім каменю та цегли, використовували у будівництві новітній на той час матеріал - бетон. Зрештою, у 1890 році форт оглянули члени царської сім'ї, що свідчило про готовність об'єкта.
В 90-их роках споруду було передано Державному історико-культурному заповіднику Дубна.
Пора заглянути у майбутнє форту, який споруджували протягом тривалого часу тисячі працьовитих рук жителів колишнього дубенського та навколишніх повітів.
Отже, цей комплекс споруд, який налічує вже понад сторіччя - пам'ятка архітектури, надбання всього українського народу, його гордість. І ми повинні його відновити та зберегти.
